August 12th, 2008

mingan

Україна – наступна?

Росія розпочала в Грузії війну за встановлення нового світового порядку. Грузія – це перший етап, але водночас і "пробна куля". Демократичному світові кинуто виклик, не менш небезпечний, аніж політичний іслам.

Якщо Захід проковтне пігулку і пробачить Росії грузинську війну, вторгнення "миротворчих танків" в Україну стане лише питанням часу.

Безглуздо сперечатися на тему "хто почав першим". Україну і так втягли у безплідні дискусії і змусили витрачати зусилля на обговорення того, чи адекватним було рішення Саакашвілі атакувати Цхінвалі у відповідь на обстріли грузинських сіл осетинськими бойовиками.

Досить! Це не має нині жодного сенсу. Тому що в етнічних конфліктах не буває правих і винуватих.

Але грузино-осетинський конфлікт був етнічним (точніше, етно-політичним) лише до ранку 8 серпня, коли через Рокський тунель розпочалося масове вторгнення регулярної російської армії на суверенну територію Грузії.

З цього моменту конфлікт перетворився у геополітичну війну, метою якої є повалення існуючого світопорядку та історичний реванш Росії за "приниження" 1991-2004 років.

Російські війська захопили грузинські міста Зугдіді, Сенакі та (ймовірно) Горі й прямують до Тбілісі. Кремль, розгортаючи безпрецедентну агресію, годує світ цинічними коментарями щодо "умиротворення агресора". "Веймарська" Росія завершує своє переродження в щось інше, до болю знайоме Європі...

У довгостроковій перспективі не підкріплена тверезим поглядом на світ стратегія реваншу ймовірно призведе до краху російської державності у її нинішньому вигляді, але поки це станеться, нею можуть бути розпалені численні локальні пожежі, які знищать зародки незалежного демократичного буття сусідніх з Росією країн.

Нова реальність полягає у розв’язаній Росією війні за новий світовий порядок, в ході якої вона прагне ревізувати підсумки історичної еволюції Європи 1991-2004 років. Якщо Росія переможе у цій війні, в Європі складеться новий порядок, в межах якого Україні, як суверенній державі, місця не буде.

Слабкість Заходу

Росія скористалась ситуацією: Захід як ніколи слабкий, розмежований та заглиблений у власні проблеми. Прагнення спокійно дивитись олімпіаду сильніше, ніж прагнення здійснювати бодай-якусь місію.

Деморалізований стан провідних західних інститутів є ідеальним тлом, на якому розгортається імперський реванш. В Москві панує враження, що "вільний світ" нині не спроможний на жодні ефективні солідарні дії на захист і просування власних цінностей.

Той Захід, який нині не може дозволити собі навіть запросити дві східноєвропейські країни до виконання ПДЧ НАТО (подібне рішення у минулому надавалось бажаючим країнам майже у технічному порядку), не викликає жодної поваги Москви, а отже, розв’язує руки до будь-яких дій.

Сьогодні введення в Чорне море та направлення до берегів Грузії (виключно для зняття незаконної блокади та захисту портів) десяти-п’ятнадцяти середніх військових кораблів країн НАТО (наприклад тих, що зайняті в операції "Активні зусилля" в Середземному морі) змусило б Москву зупинити агресію, врятувало б сотні життів.

Але для ухвалення такого рішення потрібна сміливість, якої у лідерів західних держав бракує.

Сильних та авторитетних лідерів, які могли б піднятися на захист базових цінностей та назвати речі своїми іменами, таких як Рональд Рейган чи Маргарет Тетчер, наразі немає. Хто із нинішніх володарів Вашингтону, Парижу, Лондону, Берліну спроможний спокійним, але впевненим тоном вимовити просте словосполучення – "імперія зла"?

Ніхто. Тому, цілком ймовірно, що Захід проводитиме політику "умиротворення агресора", навіть якщо "миротворчі" танки підуть сьогодні на Тбілісі чи завтра – на Київ.

Україна вже на війні

Чому? По-перше, тому що базовані в Криму кораблі ЧФ беруть участь у військових діях проти Грузії, що автоматично перетворює Україну у воюючу країну, а Севастополь – у потенційну мішень.

По-друге, тому що тональність послань офіційної Москви офіційному Києву практично не відрізняється від тональності розмови Москви з Тбілісі.

По-третє, тому що Москва, що систематично озброює незаконні сепаратистські формування, офіційно звинувачує Київ у тому, що він "озброює до зубів" легітимний грузинський уряд, щодо якого нема жодних міжнародних санкцій.

Дискурс "війни з Україною" давно став популярним в російських навколополітичних інтелектуальних колах. Зовсім нещодавно черговий "шедевр" даного дискурсу, опус "Операция "Механічний апельсин" Ігоря Джадана – аналітика з кола Глєба Павловського – жваво (і цілком серйозно) обговорювався як в російському, так і в українському сегментах мережі Інтернет.

Навіть сценарії війни з Грузією не користуються такою популярністю. Росіян цілеспрямовано готують до війни з Україною.

В України ніколи не було "ймовірного противника" у військовому сенсі, напевне, офіційного визначення не буде й цього разу. Але принаймні неформально слід визнати, що 8 серпня 2008 року потенційний противник самовизначився, голосно назвав себе і продемонстрував інструментарій власної дії. Було б недалекоглядно ігнорувати цей сигнал, попри всі сентименти "братнього народу".

Нарощення обороноздатності є правильним напрямком і проблеми тут є цілком реальними. Країна, прем’єр-міністр якої особисто блокує збільшення військового бюджету до мінімально необхідного рівня, має шанс годувати чужу армію.

Наявний військовий бюджет України є лише вдвічі більшим за військовий бюджет Грузії (а країна – в 10 разів більша).

Бідна Грузія витрачає в 5 разів більше коштів на одного військового, аніж істотно заможніша Україна. Грузія протягом останніх років придбала сотні одиниць нової військової техніки, Україна – майже нічого.

Існує й інший, "ментальний" аспект вітчизняної обороноздатності. "Три українці – це партизанський загін зі зрадником".

Для порівняння: найзапекліший грузинський опозиціонер, колишній міністр оборони, особистий ворог президента, будучи змушеним залишити межі Грузії, отримавши політичний притулок у благополучній Франції, заявляє про повну підтримку своєї країни перед обличчям агресії і просить дозволу повернутись в Грузію в якості простого солдата.

Ви уявляєте собі українських опозиціонерів у цій ролі?

Багато хто з них буде з квітами зустрічати окупантів. Принаймні варто було б предметно зайнятися аналізом потенціалу дезертирства з української армії у випадку збройного конфлікту з Росією. Почати з офіцерів вищої та середньої ланки.

Але, досвід Грузії свідчить і про інше. Навіть збільшивши військовий бюджет за 4 роки майже у 30 разів (!), вишколивши цілу генерацію професійних і відданих вояків, закупивши вдосталь техніки і згуртувавши націю, все ж неможливо тривалий час протистояти на рівних в десятки разів переважаючій військовій машині великої держави-агресора. Тому покращення обороноздатності – вкрай потрібно, але недостатньо.

Потрібні міжнародні гарантії. І не ефемерне паперове сміття на кшталт Будапештського меморандуму (1994), яким Україні заплатили за відмову від ядерної зброї, а реально діюча система, яка означатиме, що той хто напав на Україну – напав на найсильнішу світову потугу. Якщо коротко, то лише чотири літери – NАТО.

"Хотят ли русские войны?"

Війна – це невід’ємний засіб мобілізації національного духу північних сусідів. Чи не випадково Радянський Союз розпався майже одразу після закінчення останньої окупаційної кампанії СРСР – афганської?

Пост-воєнна деморалізація була значним фактором для розпаду імперії. Без війни в Росії швидко починаються смути, хитання, нестабільність, занепадає почуття національної гордості. Періоди національного піднесення пов’язані майже виключно з війнами. Це добре засвоїли представники еліт. Путін розпочав із Чечні. Медведєв – з Грузії.

Всезагальний одобрямс інтервенції в Грузію з боку російських еліт, громадської думки не викликає сумнівів і вже нікого не дивує. Те, що йдеться про незаконне вторгнення на чужу територію – взагалі не працює як аргумент.

Майже ідіотичне "там наші громадяни!" створює відчуття квазі-правомірності, достатнє для російського обивателя. В кращому випадку вам скажуть “американці теж так роблять”, не уточнивши, чому в американців треба вчитись тільки гіршому з того, що вони вміють.

Будьмо впевнені, що у разі початку бойових дій проти України, пересічні росіяни в основній масі з великим піднесенням підтримають свою армію і політичне керівництво. Їм скажуть – війна не проти братнього українського народу, а проти його "злочинного керівництва".

Росіянам, які давно вже не обирають собі владу і не можуть повірити, що в Україні це якось інакше – цього пояснення буде достатньо.

Спостерігається певна циклічність у життєвих проявах "миротворчої" імперії: Фінляндія-1939, Угорщина-1956, Чехословаччина-1968, Афганістан-1979, Грузія-2008, Україна-? Життя стає швидшим, тому, напевно, не пізніше 2017.

Почнуть з Криму

"Міст дружби" в Керченській протоці, будівництво якого так лобіюють сьогодні росіяни, при короткозорій підтримці вітчизняного Мінтрансу, якщо буде збудований, стане українським Рокським тунелем.

Звісно ж, не буде жодного оголошення війни – лише "миротворча операція" з метою запобігання гуманітарній катастрофі. Наприклад, вимога виведення Чорноморського флоту у 2017 році – хіба не гуманітарна катастрофа? Адже десятки тисяч "миротворців" і обслуговуючого персоналу в Севастополі втратять роботу і не матимуть засобів до існування!

Може бути втілено сценарій поступово розкручуваної істерики із переростанням в контрольований безлад. Ті ж самі діячі, що знищували цього літа українські символи на Графській пристані, будуть влаштовувати апокаліптичні дійства, заклинати до "довічного базування" флоту як невід’ємної частини Севастополя тощо.

Врешті-решт, Росія ухвалить рішення не виводити Чорноморський Флот "на вимогу співвітчизників та жителів Криму". Це призведе до збройних зіткнень. Далі – та чи інша версія "грузинського варіанту".

Варто помітити, як пожвавився в останні дні Леонід Грач, що мріє про роль "кримського Багапша-Кокойти". Він уже не соромиться зривати з державних установ державні прапори та заявляти про те, що "Крим дозрів до відділення від України".

Саме він першим озвучив думку про те, що Південно-Осетинський сценарій може повторитись в Україні. Мабуть знає, про що каже.

***

Як Україна може уникнути ролі наступного об’єкту російської війни за новий світовий порядок?

Існують два способи.

Перший: вступ до НАТО у найкоротші можливі терміни, що практично унеможливить зовнішній збройний напад. Незважаючи на ослаблення Заходу і втрату ним пасіонарності у обороні власних цінностей, все ж система колективної безпеки, заснована на 5 статті Вашінгтонського Договору все ще є достатньою гарантією проти спокуси збройного втручання ззовні. Що доводить досвід Балтійських країн, які, на відміну від Грузії та України, зуміли своєчасно інтегруватись в цю систему.

Для реалізації цього сценарію Україні, як мінімум, необхідно подолати імпотенцію власної центральної влади та переконати глухо-опозиційну Німеччину.

Другий: політична капітуляція перед Росією і відмова від самостійної суб’єктності у внутрішній та зовнішній політиці. Тобто перетворення України на "Росію-2", або "Малоросію" як частину "русского міра" з усіма політичними, суспільними та культурними атрибутами.

В даному випадку воювати з Росією не буде за що. При цьому номінальна незалежність держави може бути збережена, але Україна, як суб’єкт історії та політики, остаточно перестане існувати.

Якщо Україну не влаштовує ані перший, ані другий варіант, то треба готуватися до війни.

Олександр Сушко, науковий директор Інституту Євро-Атлантичного співробітництва, для УП

http://pravda.com.ua/news/2008/8/12/79803.htm
mingan

(no subject)

Выжимаю из себя слова, как выжимает тухлую коричневую воду из старой вонючей всей в дырах и грязи половой тряпки какая-нибудь обрюзгшая тупейшая в мире, которой кроме ебли и пива ничего не интересно, домохозяка-блядунья. Да, я, пожалуй, стал слишком грубым. Просто надо успокоиться. Просто расслабиться. мне нечего сказать себе? Нечего себе сказать? Нечего? Никаких обращений - забудь. Это запись для тебя самого. Обращение к самому себе - считается, или я пас? Круговорот, солнцеворот, водоворот мельчайших долей секунд, секунд и минут, часов и суток, суток и недель, и мыслей-мыслей-мыслей. Мыслей о чем? обо мне самом? О моей лени? о моем убожестве/гениальности? о том, что творчество мне больше неинтересно? О том, что мне вообще ничего не интересно? но ведь это не я виноват в этом, правда? Ведь я не виноват, что получился таким? Не мы такие - жизнь такая. Такая сякая нехорошая. Я, вот, тоже считаю, что мир мне сильно задолжал. Ведь я прекрасен! посмотрите на меня! О, сколько неудачников говорило себе это? Сколько лентяев - гвоноедов? Сраных пожирателей своей мечты - они как свиньи, нет, хуже - как безмозглые отвратительные тараканы - они жрут все только то, что хоть каким-то боком могут переварить. Они даже бумагу жрут! Бумагу, понимаете? на кой хуй таракану может понадобиться бумага в его вонючем старом протухшем от всякого дерьма... вернее, нет - в его прекрасном, чистом, прекрасно работающем, невероятно приспособленном кишечнике? А вы знаете, кстати, Блядь! не могу без обращений. ну пусть. Вы знаете (Ха-ха!), что у таракана кровеносная система незамкнутая? вот так вот - незамкнутая и все тут. У него есть сосуды и пульсирующий брюшной сосуд - сердце - а кровь выливается, прям так - в тело. Прям вот так вот. Вообще, забавные эти животные - тараканы. например, они невероятно устойчивы к действию радиации. Рацион их питания очень широк - могут есть все, что угодно. Отдельные представители могут летать. Как типичные насекомые - отдельные микропопуляции приспосабливаются мгновенно к изменяющимся условиям. я не удивлюсь, если есть тараканы, способные питаться, к примеру, дихлофосом. У тараканов не бывает депрессии. У них не бывает комплексов неполноценности, не бывает вообще никаких психических заболеваний. Юные таракашечки не стоят перед мучительной задачей самоопределения, они не страдают от абсурдности собственного бытия - тараканьи философы поднимают только вот уже на зубах навязшую дилемму: нужно ли есть бумагу, или нет? С одной стороны: как тут устоять, ведь она такая вкусная, соблазнительная, а с другой - ведь никакой от нее пользы, даже наоборот - создает ощущение набитого желудка, а на самом деле питательных веществ нуль. Да, какая уж тут абсурдность бытия? Тараканы не страдают ожирением, у них не бывает неразделенной любви, они не мучаются и не волнуются за собственных близких. Да, что ни говори, но в тараканьем существовании определенно есть свои плюсы и минусы.
Знакомая тема, неправда ли? еще Гессе писал, да уверен, и до него тоже, на эту тему. природа - остроумная шутница, снабдила нас прекраснейшим и гениальнейшим из органов - мозгом. Именно благодаря ему мы можем чувствовать себя бесконечно счастливыми, или убитыми горем одновременно. Скажите ей спасибо, пока не поздно. Убейте себя - она это оценит. Но при всей своей сметливости , мне кажется, природа все равно проигрывает. ну вы понимаете, я говорю, давайте себе представим, что природа - невероятное - обладает каким-либо генеральным планом по борьбе с хаосом во всей вселенной (так, на Земле проводится операция по зачистке от хаоса! Всем быть на чеку! прием!). преедставим себе существование какого-либо, пусть даже и не обладающего разумом механизма, который пытается бороться с "тьмой", с всепоглощающим мерзким наступающим по всем фронтам и кровавым кромкам границам разрушением! О, да! Это поистине эпическая картина (идет звонить знакомому художнику и заказывать портрет: Великолепная обнаженная, с блестящей розовой кожей, с высоченной прекраснейшей из прекрасных грудью размера этак пятого и крупом, каким не обладала и Афродита, женщина гордо восседает на необъезженном жеребце, что встал на задние ноги и демонстрирует эрекцию от возбуждения окружающими событиями и от запаха той самой жрицы Порядка и Организованности, истинной Дульсинеей Гармонии и Красоты. Гордо подняв руку вверх она призывает армии протонов, электронов, мезонов, странных кварков, мю-мезонов и черт-знает чего еще сплотиться во имя единой и общей цели в стройные невероятные по своей красоте молекулы, а затем и цепочки молекул ДНК, и дать нам то самое, чего мы ждем - Человека - раба природы, ее рядового солдата, пушечное мясо, призванное раз и навсегда рассеять вокруг себя притаившийся в противоположном указующему персту углу Хаос. А Хаос выглядит темной клубящейся пустотой, всеразрушительным дыханием своим и смердением всех своих остутствующих членов он обдает армии человечишек, галактик, и вселенных, грозя им невероятной сингулярностью и полнейшим уничтожением. Фоном сей прекрасной картины могут выступить пылающие руины древнего акрополя, что - то такое а - ля Последний День Помпеи. Кратеры, трещины в земной коре, с высунутыми из них молящими о чем-то обоженными, черными человеческими руками. Земля, кстати, щедро полита кровью, а в небе вместо традиционных облаков плавают гигантских размеров опухоли, непрерывно отпочковывающие от себя метастазы, с которыми борются не знающие уныния рыцари природы - Т-киллеры. Всюду взрывы, удары молнией! Извергаются вулканы, и земля вздыбливается и топорщится всеми своими интимными и общедоступнымит местами).
Ну так вот, возвращаясь к основному предмету этого бесконечно-мутного как воды ганага (обязательно пошлое, претендующее на интеллект сравнение) потока слов, представим себе, что Природа это что-то вот такое, что борется с Хаосом, а Хаос - невероятный, давнишний враг природы. Мда... (Почему, когда печатаешь "да", мой компьютер ругается?). Так вот, ученые - эти неутомимые пчелки, этот сок человеческого интеллекта, которые с таким усердием ежедневно насиживают себе геморрой и геморрогическую лихорадку мозга, пытаясь, словно неопытные еще жрецы, вскрыть у своей бедняжки жертвы, по совметительству их богини, вены - посмотреть, что там как устроено, что же внутри неё... Вобщем, эти прекрасные неутомимые рабы, эти прислужники "от бога" - они утверждают, что по их заключениям... Энтропия в нашем мире неуклонно возрастает. Что бы мы ни делали... Да, впрочем, мы здесь вообще ни при чем: галактики разбегаются, черные дыры засасывают в себя вещество... Вобщем, товарищи, Природа - всего лишь неумеха. Она так старалась - пыталась, пыхтела, создала своего неутомимого солдата (зольдатен, так сказать), своего верного ей до гроба, страдающего (в отличие от таракана, кстати) дегрессиями, унывающим от одиночества и безысходности, обреченного чувствовать боль во всей ее полноте, Человека, она все равно проигрывает! Ха-ха! Не могу! Господин Хаос побеждает, а она проигрывает!..
Но - старая песня, правда? Какое это все имеет отношение ко мне, ко всем нам? Я мыслю - значит я существую. О, "боже милостивый" это же надо быть таким наивным? Это же надо... Я мыслю, но существую ли я? Это важный вопрос. Я вколол в вену дозу героина - существую однозначно, по крайней мере до тех самых пор, пока не пройдет приход. Я трахнулся со своей возлюбленной - существую стопудово, пока не ушла эйфория от произошедшего семяизвержения. Я расшиб себе лоб до крови, катаясь на велосипеде - еще как существую! Существующая кровь из моего существующего лба так и хлещет на асфальт. Какое там мыслю? Что за дурацкие глупости? Кто вообще автор этой незабвенной, прошедшей века, истрепанной максимы? Точно помню, что кто-то из этих самых греков, которых я никогда не читал и уже, наверное, не прочту. Как это, с другой стороны, по-мальчишески восторженно, а? Мыслю - значит существую! А вот это вы слышали: жить - значит бороться, бороться - значит жить! Что я вообще делаю в сообществе Цитата Дня, кто нибудь мне может объяснить, а?
Возьму эту склянку с кровью - в ней лекарство, сказало лицо негроидной внешности с каменным потным и отмеченным легкими кровоподтеками, лицом. Ну, не прекрасно ли?
О! Уже сорок минут печатаю!
Прекрасно, не правда ли?
Это мой поцелуйчик вам!
Не отвратителен ли я после всего этого, а?
О чем пост? А? О чем написано выше?
Может быть, о бескрайнем, безбрежном золотом сосуде разбитого в тончайшие, словно пленка человеческой жизни, кусочки сознания? Да, я знаю, так себе, но это еще и не высший пилотаж! Помните про заглядывание под своды (кровавые, кстати, своды) черепа в поисках собственного я? Так ведь это ж такая пошлость, мне кажется! Это было ужасно. Мне нравиться бегущий мальчик и падающий кран. Так я видел (вижу - нужное подчеркнуть) жизнь. Да, нужное подчеркните, пожалуйста. распишитесь вот здесь, здесь и здесь! Да, именно у вас сегодня шанс устроить всю свою жизнь! Все, о чем вы только могли мечтать: хорошая, высокооплачиваемая работа, которая вам до невероятности нравится, нормальная адекватная заботящаяся о вас родня, любимая жена и пара очаровательных детишек ( все сходят с ума от вашей фантастичной идеальности)!... Успех? Почет? Уважение? Известность? Многочисленные друзья? А, может, вы предпочитаете "темную" сторону бытия? Вечная депрессия, алкоголь, курение, невозможность изменить себя, страдание, о, да - высокоинтеллектуальное страдание от несовершенности этого выданного вам слепой судьбой бытия? Воооот здесь еще распишитесь, пожалуйста! Все! Пожалуйста, вот ваш отрывной талон! Предъявите его на выходе врачу, который поймает вас прямо из скользкого чрева вашей орущей в судорогах биологической матери. Да-да, предъявите, а дальше вам все непременно расскажут! Вам несказанно повезло - вы наш тысячный покупатель! Да, такое наша компания проводит не впервые: уже миллионы счастливчиков обустраивают свою счастливую жизнь в том курорте, который для них специально построила Компания!
О! А теперь проснитесь. Вы спали. Все, что вы только что прочитали - было вашим сном! Вы обитаете в галактике, которую ваши сородичи назвали Медовым Путем. Какая дерзость - эти твари еще и что-то сами называют? О, всемогущий "Пейнштейний", я сейчас просто лопну от смеха. Так вот - да, вы являетесь жителем планеты Жемля, вы настоящий жемлянин. Вы живете в стране среднего звена - Лосийской Генерации. Ваше тело - само совершенство: трое щупалец изо рта, двое круглых эластичных колес поперек кубообразного синего, покрытого невероятно-красиво светящимися узорчиками ручной росписи, корпуса... Идите, падайте с насиженного на вашей персональной ветке гнезда и идите чистить жвалы - у вас сегодня важный день - встреча с Босхом! С самим Босхом! Кто знает, может, вас повысят с рассыльного до человека на телефоне? В конце концов, щупальца у вас очень даже ничего, и вы могли бы с этим легко справляться!
Оп! Щелчок и еще один щелчок! Тумблер вверх-вниз! И это - это тоже был просто кошмар, да не пугайтесь вы так! Засасывайте в ваше амебообразное тело пишушее устройство и быстрее уже рисуйте ваш сон - а то забудете, и доктор Фрейденштейн ниак, ну никак не сможет вам помочь...
Ха-ха-ха-ха! прелестно, верно? Сколько угодно? сколько вам угодно жизней? Реальностей? Распишитесь воооооот здесь, воооот здесь и воооот здесь, один экземпляр вам - один Компании! Товар обмену-возврату не подлежит!
Да-да-да, затыкайте свои уши наушниками, делайте погромче музыку, садитесь в машину/дробь/автобус/дробь/метро и торопитесь куда-нибудь, встречайтесь с друзьями и пейте/ешьте/болтайте с ними, ложитесь в постель со своими женщинами и мужчинами, пейте газированную воду, бегайте по утрам - делайте все, что только в ваших силах, чтобы не мыслить. Иначе, согласно той самой величайшей из величайших, максиме - вы начнете существовать. Представьте себе только такое? Нет, этого нельзя допустить!
Ну-ка быстренько в постельку! Природе еще работать всю ночь, а вы не хотите жертвовать 50 копеек на журналы в пользу жертв энтропии! Вам не жалко жертв энтропии? Ага, полтийника жалко? Ладно, вам, вы - ходячий разносчик дисгармонии и хаоса, вы знаете об этом? Но вы его - угадайте что? Вы его МИ-НИ-МИ-ЗИ-РУ-ЕТЕ! Правда, клево? Воооот, накрывайтесь одеялком, теплым и пушистым, выпивайте свое тепленькое молочко, что вам приготовила мама, закусывайте пьяняще сладким печеньем юбилейное и закрывайте глазки - сказака на ночь закончилась...
…Аа-аа-аа-А!
Не ложись на бочок, а не то придет волчок и укусит за бочок...

http://www.diary.ru/~brutal/p46508941.htm