June 16th, 2014

mingan

«Сейчас мы вас расстреляем и вас никто искать не будет!», - як ветерани «Беркута» уживаються з ветер

Оригинал взят у petrovich_ua в Похід на Дикий Схід. Як я не став добровольцем
Цього тижня я мав бути в батальйоні територіальної оборони «Айдар» при Міністерстві оборони України. Замість цього пишу цей блог в Сумах.

Спробую максимально беземоційно описати наші пригоди.

Близько десятка молодих хлопців-добровольців з Чорного Комітету зібралися поїхати в батальйон «Айдар». Особисто я їхав, щоб отримати основи військової підготовки та по мірі своїх можливостей допомогти батальйону. Когось з чоркомівців я добре знав раніше, з більшістю ж познайомився на Майдані під час подій на Грушевського. В батальйоні уже служать їх знайомі-майданівці, тому наш візит був узгоджений. Ми зібрали речі для себе, затарилися згущиком, сигаретами, бронежилетами для бійців «Айдару» і поїхали до Харкова. Звідти рейсовим автобусом виїхали до Старобельська, де нас мала забрати військова техніка батальйону.

Коли за с. Кучерівка ми побачили блок-пост з українськими прапорами, то були навіть трішки раді. Цікаво, як же відбувається контроль на території, наближеній до АТО? Чи не прошмигне сепаратист через український блок-пост?

Зустріли нас люди зі зброєю з синьо-жовтими стрічками. Дехто з них мав шеврони давно розформованого «Беркуту». Це трішки насторожило. Хоча може це ж «наш» «Беркут», перевихований… Коли у нас перевірили документи, це було не дивно. Не дивно, коли попросили показати речі. Навіть коли нас поклали на землю і націлили автомати, побачивши в рюкзаку чиїсь розтоптані берци, особисто я поставився до цього з розумінням – підвищені заходи безпеки як не як. Плюючись від піску, ми все ж пояснили хто ми і куди їдемо. Хвилин через 20 телефоном надійшло підтвердження від комбата «Айдару», що ми дійсно добровольці і їдемо в батальйон.Collapse )